А в школі — нове свято, Свято осені, тепер вже у 3—4-му класі (можна і в 5—6-му). Але найголовніше — це підготовка до нього. Для цього даються дітям приблизно такі завдання.

1. Знайти в бібліотеці вірші про осінь, прочитати, виписати в зошит ті, які найбільше сподобалися.
2. Знайти прислів’я, приказки, загадки про осінь — виписати в зошит? вивчити п’ять із них.
3. Ознайомитись із прогностиком на осінь. Виписати найцікавіше для себе і вивчити.
4. Вести спостереження за змінами в природі, погодою, опадами, висотою сонця, порівнювати з народним прогностикам. (На уроці природознавства.)
5. Дібрати природний матеріал для створення букетів, картин, казкових героїв. На уроках художньої праці виготовити різні вироби з нього. (І в позаурочний час.)
6. Скласти вірш про осінь і записати його на осінньому листочку, виготовленому з паперу. (Індивідуальна робота вдома.)
7. Написати оповідання чи казку про осінню пору. (На уроці розвитку мовлення, на факультативах.)
8. Конкурс на кращий дизайн сцени, залу. (Напередодні свята проводиться в класі. Діти захищають свої роботи усно або в малюнках.)
9. Вивчення сценарію. Репетиції.
10. Оформлення залу, сцени, виставка дитячих робіт, кращих творів, малюнків. Щоб цікавіше проходило свято, на виставку приймаються роботи з різних класів.

Після такої роботи, яка проводиться з вересня до середини або кінця жовтня (в першій чверті, поки осінь золота, є квіти, гарне осіннє листя), вчитель з дітьми підводить підсумок. Кращі роботи беруться на виставку-конкурс. Казки, вірші, оповідання гарно оформляються, а частіша вводиться в сценарій. Тоді запрошуються батьки, Щоб допомогли здійснити задум.

Таким чином, готуючись до свята, діти ознайомлюються з різнобічними знаннями з різних предметів: читання, народознавства, ознайомлення з навколишнім, рідної мови, природознавства, дизайну, музики, хореографії, художньої праці.

А в дитячих серцях — любов до матінки-природи, яка дарує нам таку неповторну чарівність, красу і радість. І як завжди ведеться, по закінченні роботи — свято. Зробив діло — гуляй сміло!

Свято необхідне зачарованому дитячому серцю, щоб воно могло виразити свою палку любов до всього, що його оточує, щоб могло сказати:

Я так люблю усе навколо мене: Сади в фаті біленькій навесні. І синє небо, й листячко зелене, І дивну казку, що приходить в сні. І цвіт полів, і скошену отаву, Озерні плеса, запахи сосни. І нашу пісню ніжну і ласкаву, І подих ще далекої весни. І сонця схід, і блиск роси дзвінкої, Суцвіття зір на небі, уночі, Відлуння пісні дивної тужної, І журавлів зажурені ключі. Я так люблю весну, і зиму, й літо, І Землю, й Небо, дощик і сніги. Коли ліси у жовтий лист покрито, В плакучих вербах мріють береги... А в надвечір’я тихе і мрійливе Душею промінь сонечка ловлю. Для мене все на цій Землі важливе. Я все так ніжно, щиро так люблю. Я так люблю...

Бо тільки любляче серце може бути добрим, чуйним, може захоплюватись і дивуватись, нести у світ тепло і світло.

Приходить величава і чарівна красуня-осінь — золота царівна

Сценарій свята осені для учнів 3—4-х класів

Олеся. Дівчата, як красиво у лісі осінньої пори, просто чудово, аж вірші хочеться читати!

Галя. Справді чудово! А ти і прочитай вірша, ти ж так гарно вмієш.

Олеся. Добре, я прочитаю...

Щедра осінь зайшла до гаю І змінила усе за мить, Клени в золото одягає, Горобина — то аж горить! Дичка-груша уся червона І калина багряна теж... І висять перестиглі грона У красі дивовижних пожеж...

Оленка. А воно й справді — все аж горить! На сонечку так виблискує! І яких тільки кольорів тут нема, погляньте: дуб рудий, шелестить листям, як старий велетень...

Галя. А осика тріпоче жовтим листячком, ніби застерігає від чогось.

Валя. І сонце ще трошки припікає, та все одно вже сумно, бо пташок немає, нікому співати...

Оксана. Зате коники цвірчать, не змовкають, он послухайте! (звучить голосно запис).

Осінь

А осінь вже постукала в вікно. Чарівна осінь, сонячна і світла. Ще гріє серце сонячне тепло, Зелена барва на лугах не зникла, Ще сине небо радістю цвіте І хори коників лунають стоголосо, А вдень і не подумаєш про те, Що у дворі стоїть красуня-осінь. Земля красива, наче у раю, Ще усміхаються привітно диво-квіти... Земля їм віддає красу свою, Та вже недовго їм палахкотіти... Бо над віконцем ластівок нема, Лелеки в небі до тепла гайнули... Верба над річкою схилилася сумна, Веселі літні дні давно минули...

Олеся. Чарівна осінь, я так її люблю, такий дивний настрій, незрозуміло, чому сумно? Навкруги так гарно, все аж сміється на сонечку, а сумно.

Валя. А це тому, що все відспівало, відгомоніло і йде до зими. А зимою природа спить. Всюди тихо-тихо...

Галя. А до зими не хочеться, хоч і вона свої принади має. Та я люблю осінь. В усяку погоду.

Олена. А я — ні! Я осінь люблю теплу, суху, сонячну, як сьогодні. От аби вона завжди така була!

Оксана. Почекай, почекай, зараз я скажу, яка осінь буде! Якщо коло буряків багато сухої гички — осінь буде суха і тепла.

Галя. Ну, й скажеш, а де ж ті буряки, щоб побачити? Я краще знаю: якщо бабине літо непогідне — осінь буде суха.

Валя. Якщо за половину серпня одцвіла ожина, — осінь буде суха і тепла. А цього серпня саме так і було, отже, будемо сподіватися на теплу і гарну осінь до самої зими!

Мар’яна. Дівчата, а я так люблю осінь, що якою б вона не була, а мені на душі сонячно і світло. Ось, погляньте, як навколо — душа радіє, така краса, як у казці!

Краса глибоко в душу проникає І заворожує, і обпікає нас. Це осінь щиро в гості закликає Пройтись в природу в цей чарівний час. Душа від ніжності чарівної радіє, Віта поезію осінньої пори. Все золотиться ніжно, багряніє, Сміється сонце весело згори! І стільки чарів в осені, і рими, І стільки звуків, шелестів в ній є, Що в кожне серце проника незримо І збайдужіти людям не дає.

Олена. Дівчата, а давайте поспіваємо! Так красиво листя шелестить і легенько падає, так сонечко світить, так коники цвірчать, що хочеться співати, правда?

Всі. Давайте!

Беруться за руки, стають в коло водити танок. Виконується пісня Ой ходила осінь

Доки дівчата доспівують, тихо виходять хлопчики-грибочки, присідають навколо дівчаток по колу. Акорд! Дівчатка оглядаються і дивуються — «Ой! Грибочки!». Хлопчики встають, і починається веселий жвавий танець на шість пар. Танець закінчується, хлопчики-грибочки знімають свої шапочки й кланяються дівчаткам. Стають усі гуртом, сміються, перемовляються, а в цей час до них підходять діти — хлопчики, дівчатка.

Василь. Ось ви де розважаєтесь, а ми вас по цілому лісу Шукаємо! Аби не співи ваші, то б не знайшли!

Славко. Поки ви тут танцювали, то ми виставку наших робіт Лаштували!

Олена. Яких робіт?

Славко. Ну, малюнків. Знаєте, тих, що колись малювали у лісі! Зараз підемо і будете пізнавати ті місця, де хто малював, згода?

Уляна. Та не летіть ви так, ще встигнемо, дайте помилуватись осінніми краєвидами. Тут так гарно!

Олена. Ой, гляньте, гляньте! Там хтось ходить! Тихо!

Петро. Не знаю, хто це...

Левко. І я не знаю...

Оксана. Ай справді, хто там?

Валя. А я знаю! А я знаю! Придивіться добре і самі здогадаєтесь!

Галя. І я знаю! Та це ж Осінь!

Левко. Ну, да! Такого не буває! Щоб Осінь ходила...

Виходить до дітей Золота Осінь — дівчина висока, відповідно одягнена в жовтий одяг, в коралях, у намисті, з короною на голові, з квітами осінньої пори.

Осінь. Я й справді осінь, та, яку ви любите, якою захоплюєтесь, про яку читаєте вірші, про яку так гарно співали, водили танок. А якщо людина щось дуже любить, то воно до неї приходить наяву, ось і я до вас прийшла, щоб побути разом, я хочу повести вас у казку та показати справжні дива, хоч ви вже й самі їх добре бачите.

Осіннє сонце шле тепло і ласку. Ми з вами у такій красі живем! Прочиним двері тихо-тихо в казку Й по золотому листячку пройдем. Осінній гай. Там верби нахилились Над ставом, зажурившись, стали в ряд І клени золотом осіннім засвітились. Чи, може, краще підемо у сад? Там груші медом-соком налилися, Почервоніли в яблучок боки. Поглянь, яка краса, ну, подивися! Усе вдягнулось в золото й шовки!

Галя. Ай, справді, як гарно, ще краще стало, як було, аж світиться все!

Осінь: —

Яка чудова на Землі обнова! А в синім небі музика пливе. Відкрийте душу для пісень і слова І хай вона від цього оживе! Хай полетить високо, заспіває У цей прекрасний, неповторний час! Хай лине музика і хай Земля кружляє В осіннім золоті прекрасний ніжний вальс...

Всі затихають, лине музика, вона наростає, наростає, а потім поступово стихає.

Осінь. Я бачила, як ви танцювали і співали, мені так сподобалось. Ви б не могли для мене ще заспівати, потанцювати?

Діти. Так! Звичайно! Можемо!

Всі, хто на сцені, співають. Пісня за вибором учителя. Лине вальс, діти стають парами, хлопчик підходить до Осені і запрошує її на танець. Діти виконують танець з листочками, Осінь з хлопчиком в середині кола.

Левко.

Ах, Осене, яку красу несеш в собі, Міняєш барви і пейзаж... Ми пропонуємо тобі Прийти до нас на вернісаж! Поглянь, в картинах — стільки гам, Твоя краса на них горить. І радісно сьогодні нам. Що з нами ти в цю дивну мить. Ти на Землі змінила все, Вдягла у золото пожеж. Художник цю красу несе На полотно і в душу — теж!

Петро. Всі ходімо на вернісаж. Я буду екскурсоводом, а кожен з вас буде захищати свої малюнки, хто віршем, хто піснею, згода?

Діти. Так! Ходімо!

Виходять всі зі сцени, а на сцену вносять стенд з малюнками, картинами художників, так щоб усім було видно.

Осінь.

Як хочеш осінь у малюнку передати, Тут треба хист, і неабиякий! Красу природи і душі з’єднати, Щоб вийшов фон і теплий, і м’який. Щоб ця краса усіх сердець торкнулась І залишилась жить на полотні. То звуками у серці відгукнулась. То вилилась у вірші та пісні... І чарувала, тішила, світилась, Вражала чистотою кольорів. В людському серці радістю іскрилась, Щоб цю картину кожен полюбив.

Мар’яна. А ми дуже старались, ми малювали те, що бачили,] те, що відчували.

Осінь. Я бачу, ваші малюнки теплі і щирі, як і ваші сердечка. Хороші малюнки! А тепер я вас слухаю, захищайте свої твори!

Петро. Я вам буду показувати малюнки, а той, чия це робота, захищатиме її. (Підходить до картини, показує.)

1-ша дитина.

Така червона горобина, Неначе полум’я горить. Така чудова літня днина Навколо радісна стоїть. І раптом дощ, неначе жарти, Усе змінив в єдину мить. І лист на мокрому асфальті, Як вісник осені лежить... І знову сонце виглядає. Нам шле привітний промінець. Та це вже серпень догоряє. І літу красному кінець!

2-га дитина.

На землю осінь вже вступила, Додолу листячко летить, Гніздо лелече опустіло — Тепер у ньому хмарка спить.

3-тя дитина.

На берізці осінь ночувала — (Музичний фон) Притомилась, мабуть, на путі. А на ранок їй подарувала В коси стрічки жовті й золоті. А як сонце із туману встало, Викупалось в ранішній росі, То берізку нашу не впізнало, Що стояла в золотій красі.

4-та дитина.

Ніби все навкруги палає І горить золотим вогнем. Дуже гарно в гаю буває, Коли сонце — осіннім днем.

5-та дитина.

Грибок у лісі під листком сховався, Осіння тиша. Лист не шелестить. І раптом вітер в тишу увірвався, Все піднялось і закружляло вмить...

6-та дитина. А я заспіваю, бо в моєму малюнку є музика, я малювала його під неї. (Співає пісню за вибором учителя.)

Петро-екскурсовод.

Осінь тихо листочки скидає Та дарує красу і дива. Нам про неї усім нагадає Шовковиста, м’яка трава. Хори коників дзвінкоголосі. Що цвіркочуть весь день до зорі. Бо вже з вересня йде до нас осінь. Світить сонце не так угорі... І не так вже пече-припікає, Хоч і щедро тепло віддає. А вночі холодком потягає... Кажуть: «Осінь бере своє».

А зараз ми всі потанцюємо.

Хлопчики підходять до дівчаток, дарують їм квітку і запрошують до танцю, Осінь теж запрошують. Всі танцюють. Стук у двері.

Оленка. А до нас хтось у гості завітав!

Діти. Заходьте, заходьте!

Входить квітникар і звертається до всіх. Він несе квіти

Квітникар.

Я йду під жовтими каштанами І стало сонячно мені. Хоч небо, часом, вкрите хмарами, Та світять листячка вогні. Це осінь листя розфарбовує, Дарує теплі кольори. То ніжним світлом зачаровує, То сіє дощиком згори. То промінцями ніжить, лащиться, То вітерцем візьме війне. А то погода, як пропасниця, У хату всякого жене. А я між квітами-жоржинами, Як поміж зорями іду. А квіти світяться рубінами. Яка краса в моїм саду! Квітки голівками вклоняються — Вони вітаються до вас! Шепочуть ніжно, усміхаються У золотий осінній час. Земля над квітами трудилася, їм силу й соки віддала. А сонце промінцем ділилося — Дало їм ласки і тепла. Хмарки дощами виливалися, Сміливо гладив вітерець. І квіти в різні барви вбралися, Такі яскраві під кінець! Як з вами шкода розлучатися, Землі останній дивоквіт! З теплом не хочеться прощатися, Та осінь шле усім привіт! На небо хмари потягнулися, На південь журавлі летять... І, щоб додому повернулися, Їм квіти зорями горять! В них стільки кольору, яскравості, Краси і сонця водночас, В них стільки щастя, стільки радості, Що я дарую їх для вас!

Під мушку вручає гостям, Осені квіти. Екскурсовод показує останню картину і читає вірш:

Що за чудо осіння палітра! Сум і радість в пейзажі звучить. Онде квітка остання розквітла, Павутинка на вітрі тремтить. Листя золотом щирим палає Під осіннім промінням палким. Вітерець між гілками зітхає, Зачарований дивом таким. Ну, а небо — безмежне і синє, Заворожує серце умить. Подих вітру... і листя осіннє Все летить, все летить і летить...

Осінь. А тепер настав час для гри, я ж бачу, як ви багато знаєте і хочете мені все розказати! Поділимо всіх у залі на дві команди і будемо називати ознаки теплої осені. Яка команда більше назве — та одержить приз! А приз (кошик яблук) видаю я!

Осінь. Але буває восени і холодно, хоч це і не зовсім подобається, але ж це так потрібно для матінки-землі.

Зараз будемо називати ознаки холодної осені. Для команди-переможця — кошик груш!

Валя (звертається до осені).

Над прозорими росами Вже летять журавлі. Дай погрітися, осене, У твоєму теплі. Захопитися казкою В золотому гаю. І натішитись ласкою, Що від сонечка п’ю. Осінь срібною ниткою У повітрі снує. І чарівною квіткою Серце гріє моє. Акварелями дивними Видозмінює все. І піснями чарівними Сум у серце несе.

Пісня.

Осінь (сумно).

Все золото осені вже під ногами, Освітлене сонцем, іскриться. Які тільки хочеш тут колірні тами — Таке й уві сні не присниться. Осіння палітра змінилася знову: На небі химерні хмаринки. Краса не підвладна ні пензлю, ні слову, Казкові осінні картинки. Чарівність і казка живе тут в усьому: У лісі і в кожнім листочку. А радість і сум — у повітрі самому І диво — у квітці й грибочку. І вітер блукає в опалому листі, Я теж разом з вітром блукаю. В осінньому золоті, вітровім свисті Літа, а чи літо шукаю...

Осінь збирається йти, але виходить садівник з корзиною яблук і груш.

Садівник.

Не журися, Осене, і не йди від нас, Ще так тепло, сонячно, гарно кожен час, Ми зібрали яблука у твоїм саду, Бачиш, люба Осене, я із ними йду! Ми зібрали груші, ось — гарний урожай! Ще погрій нас, Осене, рано не тікай! Золотими хвилями землю огорни І у танець з вітриком листя підійми! Хай злетить, підніметься в синяву небес. Покажи нам, Осене, чудо із чудес. Бабиного літечка натягни струну, Хай співа, причеплене на струнку сосну! Подивися, Осене, ось він, урожай! Тут і ти трудилася, на, ось, роздавай! З усіма поділимо груші наливні. Хай ще довго лащаться дні твої ясні!

Садівник і Осінь ідуть до дітей, роздають груші і яблука, Садівник проводить Осінь на сцену, пропонує їй сісти, а до дітей звертається.

Садівник. Що ж ви зажурились і таку гарну Осінь зібралися відпускати, а загадок моїх ще ніхто не розгадав. Я вам зараз загадаю, побачимо, чи зможете порадувати Осінь своїми знаннями!

• Висить відерце, а в відерці серце. (Горіх)
• Сам маленький, а шуба дерев’яна. (Горіх)
• Червоний колір, а кисло-солодкий смак, Кам’яне серце — в чому це так? (Вишні)
• Корінь викинь — тісто з’їж! (Ягода)
• Росте вона в садочку, має червону сорочку, а хто йде, той поклониться. (Суниця)
• Навесні веселить, влітку холодить, Восени годує, взимку гріє. (Дерево.)

Виходить Квітникар і звертається до Садівника.

Квітникар. А коли вже діло до загадок дійшло, то я б хотів загадати декілька, можна?

Садівник. Будь ласка, загадуй!

Квітникар.

• Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає. Хоч мороз усе побив — його не займає. (Барвінок)
• Стоїть півень на току у червонім ковпаку. (Мак)
• Я найперша зацвітаю
  Синім цвітом серед гаю.
  Відгадайте, що за квітка,
  Бо мене не буде влітку. (Пролісок)
• Стоять у лузі сестрички, золотенькі очка, а вії білі. (Ромашка)
• Стоїть величається, гарною головою коливається. (Будяк)

От молодці які! А я думав, ви не розгадаєте загадок, а ви справились з ними зразу! Ну, тепер можна й поспівали, щоб піснею душу звеселити! (Виконують пісню.)

Учениця. Ми, Осене, тобі приготували свої дарунки, ми любимо тебе і так багато про тебе писали оповідок, казок, віршів, ти тільки послухай!

Діти читають власні твори. Це два — три оповідання, одна — дві казочки, два — три віршики, на розсуд вчителя; твори можуть перериватися піснями, музикою, а ще краще, коли звучатимуть вони на фоні гарної мелодії.

Учень. А ще ми багато читали і знаємо про цікаві моменти з життя народу; як колись люди своєрідно проводили осінні свята, яких восени так багато. Я розкажу про Здвиження.

«Своєрідно святкували у давнину Здвиження, котре припадає на 28 вересня. В цей день люди намагались не ходити до лісу, бо начебто «о цій порі збираються в гурти вужі, гадюки, ящірки та інше гаддя. »На своїх збіговиськах вони радяться, ж і де перезимувати. Легенда застерігає: якщо в цей час натрапити на таке кубло, то змії можуть покусати.

Крім того, на Здвиження вужі виносять присуд тим, хто порушив їхню обітницю — вкусив людину. Таких кривдників благородні плазуни начебто виганяють зі свого товариства, і вони мусять самотою блукати лісами. Тому, хто після Здвиження зустріне блудника, а серед них неодмінно має бути і «король із золотою короною», може усміхнутися вдача. Для цього треба розіслати на землі хустину чи фартух. Переповзаючи через нього, король залишає золотий талісман...

Ця поетична оповідка цікава тим, що власне після Здвиження плазуни лаштуються на зимову сплячку. Отже, зустріти в лісі вужа, котрого в народі особливо шанували, практично неможливо. Очевидно, аби не заважати лісовим мешканцям спокійно влаштувати перезимок, і створено таку легенду.» (Василь Скуратівський. Місяцелік. — Ст. Ш.)

Учениця. А 14 жовтня — Покрова, а яка буде погода на Покрову, така буде й зима. Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді та грудні. Це гарне свято, з цього дня починались вечорниці, котрі тривали до Великодня. А парубки засилали сватів, починалися весілля. І люди знали, якщо до цього дня не опало з вишень листя — на теплу зиму. А ще це свято породило багато прислів’їв: До Покрови думай про пашу для корови. По Покрові з’їла полудень корова. Бо день дуже зменшився. А про дівчат, які не вийшли заміж, було таке прислів’я: Прийшла Покрова — заревіла дівка, як корова.

Осінь. Спасибі вам, діти, ви приготували таке хороше свято для мене і про мене, та мені вже час, бо стільки є справ, мене чекає ліс і поле, сад і город, мене чекають звірі у лісі і в полі, птахи, котрі залишились на зиму, всім треба допомогти приготуватись до зими.

Олена (звертається до Осені).

Я дякую за чари і красу. І теплі кольори, що душу гріють. За радість, що у серденьку несу, За павутинки, що кругом біліють. За дивну тишу, сині небеса І шурхіт листя в мене під ногами. За дивовижні вічні чудеса І розмаїття колірної гами. Усе в осіннім золоті стоїть, Земля затихла у чеканні дива. Під сонцем листя сяє і блищить. Пора осіння гарна і мінлива. То квітами всміхається до нас, А то туманом сивим землю вкриє. То скропить сірим дощиком не раз. То синяву небесну враз відкриє. І сонце промінці свої сипне, А клен під ноги листя розкидає. Краса осіння радує мене. Осіння туга серце розтинає...

Осінь.

Не журіться за осінню, діти, Все в природі — прийде і мине! Днині кожній потрібно радіти Отже, згадуйте, діти, мене!