Осінь завжди зачаровує серце людини незбагненністю кольорів і відтінків а ще дивовижною неповторністю краси природи. Кожен день не схожий на попередній. Він дивує, дарує нові кольори і форми, тривожить сумними звуками і подіями, бо кожного дня відбуваються зміни. То небо синє-синє, безмежне і бездонне, то пливуть по ньому дивні хмарки, то стало воно сірим і сумним, задощило густим дощиком, все втратило свої кольори, то знову засміялося сонце з висоти, розфарбувало дивосвіт і зігріло все довкола, ніби літо повернулося… Заблищать павутинки бабиного літа і натягнуться між гіллям, мов срібні струни, а вітер зачепить їх і зазвучить чарівна симфонія осені. А піднімеш голову вгору, там пташки летять у вирій і сумно стає на душі. А за ними вслід злітає жовте, червоне, багряне, руде листячко, воно танцює в парі з вітром, тільки не судилося йому довго літати… Опускається на землю, лягає, ще пошумить під ногами, закінчить свою останню пісню і… Осінь приходить… Тривожно і сумно, щемливо і якось незбагненно дивно. Чому? А хто знає? Прощатись завжди сумно і з красою навколишнього світу прощатися також шкода. Тому й сумно, тривожно і щемливо. А в школі в такі дні проходить осінній бал, бо кожна молода душа трепетно відчуває красу навколишнього світу, то як же не оспівати її, не зробити казку з отої дивовижної краси, яка тебе оточує… Тому в такі дні учні виготовляють дивовижні витвори мистецтва з природного матеріалу, організовують виставки, пишуть твори і, звичайно, вірші.
