Завжди дивуюся природою — це диво.
Усе в ній є: багатство й простота.
У різну пору трепетно й красиво,
Відтінків колорит і широта.
Зимою, хоч холодна — дивовижна,
Коли сніжок білесенький летить.
Уся казкова, світла, білосніжна
Земля, мов зачарована, лежить…
А тиша взимку просто чародійна,
Бо заворожує і зцілює серця.
Тоді природа-матінка спокійна,
Лиш жебонить вода із джерельця.
Пливе тихенько річка під льодами,
Нечутно линуть хмари в вишині.
Ялини неба дістають верхами
І велетнів нагадують мені.
А навесні усе заметушиться,
Льоди й сніги водою побіжать,
І прилетять пташки води напиться,
Квітки почнуть скоренько зацвітать.
І ритм життя відразу іншим стане,
Та звуками наповниться земля.
Природа фарби всі свої дістане
І розмалює радісно поля…
Та це ще буде. Але поки сніжно…
Зима іще свого не відбула.
Вона красиво, просто дивовижно
На землю білим килимом лягла.

Природа — диво! Це великий зодчий!
Вона творити може чудеса.
Людина — мандрівник, до див охочий,
Пізнати хоче землю й небеса,
Щоб і собі творити, будувати.
Красою дивуватись кожну мить.
Цей світ чарівний до кінця пізнати.
Ну, а творити для людини — жить!
Усе найкраще у природи й гарне
Бере людина часто про запас.
І робить це вона завжди не марно,
Бо потім творить тисячі прикрас,
Які побачила в природі випадково.
Вони заполонили душу їй.
І це завжди прекрасно. Це чудово.
Ніколи б не додуматись самій.
Підказки ж всюди, як небесна манна,
На кожнім кроці на твоїм путі.
Цікавість, що людині притаманна,
Допомагає дуже у житті.
Природа людям роздає підказки,
Щоб ті жили у радості й красі.
В природі завжди доброта і ласка.
Цікавтесь, придивляйтеся усі.
І бережіть, любіть природу-диво.
Вона натхнення щедро роздає.
І проживете радісно, й щасливо,
Бо загадка у ній і сила є.