Хмара не пускає сонечка ясного,
Плаче сірий дощик, сіє навмання.
Заховалось сонце, сумно нам без нього,
Де й поділась радість весняного дня.

Нанизав на гілля дощик намистинки,
Кожна з них чарівно сріблом виграє.
А в саду розмокли клумби і стежинки
Ще й поміж деревами сум собі снує.

Дощ аритмічно стукає в віконце
І манить подивитися мерщій,
Чи ще до нас не визирнуло сонце…
Та ні… Нема… Ідуть і йдуть дощі
Вже котрий день, а сонечка немає.
Воно за хмарами і світить через них.
І пташечка принишкла й не співає,
І дощик цей приємний не для всіх.
Та рада я, що йдуть дощі на грядку
І поливають щедро на врожай.
Як мокрий квітень — буде все в порядку,
Аби ще теплим був і місяць май.
А дощик зупинивсь перепочити
І знову славну пісеньку завів.
І припустив, щоб квіти всі полити,
Та проспівати пісеньку без слів.

Дощ такий, що не вийти із хати,
Капотить, не вщухає й на мить.
Це чудово й не треба багато,
Я люблю, коли дощик шумить.
В мене в хаті і тепло, й чистенько,
Гріє затишок в домі моїм.
Хтось у двері постукав тихенько,
Може дощик… Чи гості у дім…
Я радію і йду відчиняти,
Щоб зігріти в погоду таку.
І запрошую щиро до хати,
Пропоную попити чайку,
Щоб зігрітись, і душу зігріти
Щирим словом і танцем дощу.
Посидіти та погомоніти…
Дощ танцює, а я помовчу.