Плекай свою мову

(Бесіда про мову)

Ми — українці. Живемо у вільній і незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною українською мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа українського народу. Народ наш завжди славився працелюбністю, щирістю, добротою і щедрістю, веселим характером, а ще мелодійною і чарівною піснею. Бо завжди в Україні співали всі — дорослі і діти, бо з піснею легше було жити, у ній можна було передати любов і тугу, щастя і радість, свої мрії і надії. А рідною українською мовою людина не тільки розмовляє, а й мислить. І, навіть, коли людина знає багато мов, вміє розмовляти ними, то думає завжди тільки рідною. І земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учений М. Красуський, поляк за походженням, який знав багато мов і міг об’єктивно й достовірно застосувати метод порівняльної лінгвістики, ще в 1880 році довів, що українській мові щонайменше 7 тисяч років. А відомий сучасник, лінгвіст і педагог І. Ющук, також на основі порівняльної лінгвістики, аналізу пам’яток матеріальної і духовної культури українців, науково обгрунтував, що вона існувала на території нинішньої України не менш як три тисячі років тому.

Мова не стоїть на місці, вона збагачується новими слова ми, змінюється, у ній відображені національні особливості українського народу, його світосприйняття і світорозуміння, свій спосіб мислення. І хоч мова наша дуже давня, та сьогодні вона молода, чарівна і прекрасна, а особливо для нас, українців.

У кожного народу є своя мова, вона для них найрідніша і найдорожча, кожен народ має право нею думати і розмовляти. Бо доки народ має мову — є і сам народ, а не стане мови, не буде й народу, тому що мова — основна ознака національності. Кожному дорога своя мова: полякові — польська, болгарину — болгарська, чехові — чеська, французові — французька, а українцеві — українська. І кожен про свою мову скаже, що вона найкраща, бо для нього вона найрідніша, він уперше її почув од матері та батька, вперше її зрозумів, назвав усі предмети і явища, свої почуття і мрії рідною мовою, тому й залишиться вона у серці на все життя. Кожна людина має право розмовляти і мислити рідною мовою. Так і кожна країна має право на державну мову.

Але не так було в Україні. Чарівна родюча земля здавна приваблювала завойовників. Чужинці чимало разів намагалися загарбати Україну, щоб привласнити і панувати на ній, бо ж тут і клімат прекрасний, і чорноземи багаті та родючі, і краєвиди казкові... От і нападали загарбники, а українці боронились і часто гинули у кривавій боротьбі за свою землю і ставали деревами і квітами. Протягом віків відстоював народ свою землю. Коли перемагав, то знову розквітала наука, культура, мова, в селах і містах знову чулася радісна пісня. А коли зазнавав поразки у грізній битві — все занепадало, бо завойовники свою культуру, свою мову і свою владу нав’язували українцям. Важко було зберегти щось своє, але народ плекав рідну мову у піснях, баладах, казках та усній творчості і передавав від роду до роду, щоб не загинула, і як дорогоцінний скарб проносив через усі кривди, які випадали на долю рідної мови.

270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, щоб не піднімав голову, а був покірним рабом без мови, пісні, думки.

• 1720 р. — указ Петра І про заборону в Україні друкувати книги українською мовою, вилучення з церковних книг текстів, написаних українським «наріччям».
• 1729 р. — наказ про переписання з української мови на російську всіх державних постанов і розпоряджень.
• 1753 р. — указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії — першому вищому навчальному закладі східних слов’ян.
• 1769 р. — заборона Синодом Російської православної церкви друкування та використання українських букварів.
• 1775 р. — зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
• 1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії.
• 1817 р. — постанова урядової комісії Польщі про викладання в західно-українських школах тільки польською мовою.
• 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства, нове переслідування української мови, культури.
• 1862 р. — закриття недільних безплатних шкіл для дорослих, організованих передовою інтелігенцією України.
• 1863 р. — заборона видання книг українською мовою — циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва: «Никакого малороссийского языка нет и быть не может, наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши».
• 1876 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону, заборона друкування текстів українських пісень, українського театру.
• 1881 р. — указ про дозвіл друкувати окремі сценічні твори українською мовою, але російським правописом. На місцеву владу покладався обов’язок контролювати публічне виконання українських пісень, дозволених цензурою.
• 1888 р. — указ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
• 1895 р. — заборона українських книг для дітей.
• 1908 р. — указ Сенату Російської імперії, яким визнано культурну і освітню діяльність в Україні шкідливою.
• Це тільки деякі з указів дореволюційного часу. Але й за радянських часів їх було теж дуже багато, так:
• 1933 р. — телеграма Сталіна на Україну про припинення тут «українізації».
• 1938 р. — постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», унаслідок чого почалося масове закриття українських шкіл і переведення їх на російськомовні.
• 1958 р. — внесення до законодавства положення про «вільний вибір» мови навчання, про вивчення за бажанням учнів і батьків, окрім російської, іншої мови.
• 1970 р. — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою і тільки в Москві.
• 1978 р. — постанова про посилене вивчення і викладання російської мови та літератури.
• 1983 р. — постанова про посилене вивчення російської мови, поділ класів на групи у національній школі та підвищення зарплати вчителям російської мови.
• 1989 р. — постанова про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
• 1990 р. — «Закон про мови народів СРСР», де російській мові надається статус офіційної...

Отож, погляньте, скільки тортур, знущань зазнала рідна українська мова. Інша не витримала б такого тиску, загинула б, а українська мова — живе! Сьогодні вона стала державною, звучить у світі, її слухають інші народи. Наша мова і пісня чарує тисячі людей своєю щирістю, зігріває любов’ю і теплом, голубить ніжною ласкою, оновлюється і збагачується.

Тільки дуже шкода, що багато українців забули цю красиву і лагідну мову, не користуються нею у повсякденному житті, бо змалечку виривали рідну мову з серця, насміхалися з тих, хто нею розмовляв, і люди звикали до чужої мови, бо що було робити, коли навколо всі розмовляють не так, як ти, а з тебе сміються... От і сталося так на частині території України, що люди втратили рідну мову, немов дорогоцінний скарб, а повернутися назад... знайти його... Як? Хтось знайде, а хтось — ні. Втрачені роки хіба можна ось так одразу повернути?

А ви сьогодні, вільні діти вільної України, — боріться за свою мову, не давайте себе збити з дороги тим, у кого замість серця камінь, не йдіть на повідку у людей бездуховних, цинічних, бездушних. Хіба вони патріоти своєї держави? Ні! Вони прагнуть влади для себе і нічого не зроблять для народу, якщо навіть мови зреклися, то що вони можуть дати вам, молодим?

Вчитель. Діти, ви бачите, яких тортур зазнала українська мова, але сьогодні вона живе, закликає любити свою Україну і народ, який проживає на її території. Як ви ставитесь до української мови? (Відповіді дітей).

— Якою мовою ви розмовляєте в школі і поза школою, чому? (Відповіді дітей).

— Як ви вважаєте, легка чи важка українська мова для вивчення? Чим можете довести своє твердження? (Відповіді дітей).

— Як ви гадаєте, чи мова виховує людину? Доведіть свою думку.

Діти. Українські прислів’я доводять, що мова виховує людину, наприклад:

1. «Слово не горобець, випустиш, не спіймаєш». Це говорить про те, що треба завжди добре подумати, що маєш сказати, щоб не образити і не скривдити людину, а це дуже важливо.
2. «Розумний слова побоїться, а дурневі і батіг не допоможе». Це прислів’я каже про те, що мова виховує. А розумна людина завжди прислухається до слів, до порад.
3. «Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже». Прислів’я засуджує тих, хто говорить без пуття, бо якщо хочеш щось сказати, то треба бути переконаним у своїй правоті і знати, що коли казати. Це правила поведінки.
4. «Розумній голові досить дві слові». Це прислів’я розказує, що розумного легко виховувати словами, тому що він їх розуміє і старається одразу виправитись та зробити все правильно.
5. «Хліб-сіль їж, а правду ріж». Прислів’я вчить говорити правду в очі, не боятися цього. Це виховує людину сміливою, мужньою.
6. «Вмій жартувати, та знай, коли перестати». Прислів’я закликає знати міру в жартах, бо коли вони доречні, то всім весело, а коли ні, то треба припинити. Це виховує в людині стриманість, відчуття міри.
7. «Правда світліша за сонце», «Топчи правду в калюжу, а вона все чиста буде». Прислів’я закликає говорити завжди правду, бо «Правда в огні не горить і в воді не тоне», вчить бути чесним, правдивим і мудрим, хоч правда, часом, очі коле.
8. «Умій сказати, умій і змовчати». Вчить, коли треба говорити, а коли й зупинитись.
9. «Гостре словечко коле сердечко». Це коли дотепне і правдиве слово ставить людину на місце. Виховує справедливість і бажання бути дотепним, коли це доцільно.
10. «Вода все сполоще, а злого слова — ні». Прислів’я вчить людину не говорити ніколи злих і поганих слів нікому, бо «Слово не стріла, а глибше ранить». І колись тобі стане соромно за погане слово, але назад не повернеш.
11. «Не роби з писка халяву». Це застерігає кожного з нас, щоб з твого рота не вилітали нікчемні слова.
12. «Від солодких слів буває гірко». Не треба ніколи лестити, говорити не те, що думаєш, бо настане час і людина гірко розчарується в тому, що ти казав. І ким ти станеш в її очах?
13. «Добре слово краще, ніж гроші». Кожна людина знає ціну грошам, але добре, тепле, щире слово може принести радість, розраду, щастя. Тому говоріть людям добрі, теплі, щирі слова.
14. «Довгим язиком тільки полумиски лизати». Ніколи не засуджуй нікого, не говори про людину погано, не вчись бути «язикатою Хвеською».

Вчитель. Ось ми і розібралися з тим, як мова виховує. Кожне слово несе в собі заряд певних позитивних або негативних емоцій, тому зі словами треба бути дуже обережним. Культуру людини можна пізнати по її мові, як вона говорить, як запитує та відповідає. Мова людини — це показник її вихованості, культури, розуму і мудрості. Тому старайтесь, діти, вивчити рідну мову так, щоб розмовляти нею правильно, красиво, вишукано. Українська мова того варта! Будьте терплячими і наполегливими в оволодінні українською мовою, любіть і плекайте її, бо ви патріоти своєї Вітчизни, ви громадяни вільної України, а це означає, що ви її народ, а народ без мови — не народ.

Використана література: П. Р. Ігнатенко, В. Л. Поплужний, Н. І. Косарєва, Л. В. Крицька. Виховання громадянина. Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти. — Київ, 1997.