Надія Красоткіна

Чого свій край людина полишає

Ще зовсім трохи й полетять лелеки
В далеку путь, за гори і моря.
Той шлях важкий, летіти їм далеко,
Та кличе їх туди якась зоря,
Що не дає лишитись в ріднім краю,
А кличе їх в політ у небеса.
Не вижити пташкам у нас, я знаю,
Хоч тут гніздо, і поле, і краса…
Та холодно і голод дошкуляє,
Коли прийде зима, задмуть сніги.
Тривогу цю пташина відчуває,
Тому й лишає рідні береги…
Чого свій край людина полишає,
Цього я й досі серцем не збагну.
Чого вона в чужім краю шукає,
Яку ще невідому дивину?
Чи визнання, чи слави, чи багатства…
Але лишає все й кудись бреде.
Хоч ждуть людину в тім краю митарства,
Бо краще дому все ж нема ніде.
Але комусь фортунить, так буває.
І кожен думає: «Бог щастя принесе»,
Що власне щастя він за хвіст тримає,
Тому, мабуть, в житті втрачає все…

Відгуки

Social comments Cackle