Надія Красоткіна

Коли в Україні буде День перемоги

Війни тієї, що була — не знаю,
Тоді мене на світі не було.
Та я своє дитинство пам’ятаю,
Де цінувались хліб й людське тепло,
І доброта, що через край лилася,
Й до кожного заходила в серця.
І та печаль, що ще не уляглася,
І не було їй краю та кінця.
Жили ми бідно, та була надія,
Що стане краще, лише час прийде.
І кликала нас в світ чарівна мрія,
Що по життю колись нас поведе.
Жили всі важко, але ми й не знали,
Що можна жити в розкоші й теплі.
Ми вчилися, трудились, працювали
Й були найщасливіші не землі…
Були ми діти, що було нам треба?
Аби не голодно й не холодно було.
Аби було над нами мирне небо,
А сонечко приносило тепло…
І щоб війни вже більше ми не знали,
Щоб зацвітала квітами земля.
Щоб міни більше вже не вибухали,
А зашарілись маками поля.
Ми люди мирні й дуже працьовиті,
Ми знаємо, що в миру є ціна.…
По горло ми бідою й горем ситі.
То ж мир нам треба! Мир, а не війна.
А в нас війна уже чотири роки
У рідному краю війна іде.
І робить щастя там останні кроки,
А Смерть смертям рахунок свій веде.
Чому війна у мирній Україні?
Чому агресор в край до нас прийшов?
У спину ніж він застромив людині,
І чути крок ворожих підошов,
Бо без війни цей люд не може жити…
Але чому? Чому війна у нас?
Я хочу миру, щастя, щоб радіти…
Коли у нас настане мирний час?
А ви про ту війну страшну й далеку…
А про сьогоднішню чого всі мовчите?
Там наші діти у мороз і в спеку…
А ви хіба не знаєте про те?
День Перемоги… Він коли настане,
Щоб в Україні линули пісні?
Коли Росія та від нас уже відстане,
Щоб жити нам у щасті, не в війні…

Відгуки
Коментарі Cackle