Надія Красоткіна

Про виховання дисципліни і сили волі у дітей
Виховна бесіда з батьками на тему «Батьки і діти»

І знову про виховання дітей… Це нескінченна і дуже важлива тема, адже те, що ми закладемо у свідомість маленької дитини, залишиться з нею назавжди і стане її поведінкою, характером, її долею. А кожному татові і кожній мамі хочеться, щоб їхня дитина була щасливою у своєму житті, мудрою, розумною, успішною… Чи не так? Звичайно… Але нічого не відбувається саме по собі. Сам по собі росте лише бур’ян, де занесло насінину, там і проросла бур’янина. І догляду за нею не треба, та й радості від нею мало. А дітей ми народжуємо для щастя і для радості. Та щоб мати те щастя і радість від своїх дітей, треба постійна турбота, догляд… Виховання дітей — це важка постійна робота без вихідних і відпусток, яка вимагає від обох батьків великої любові, ласки, тепла, розуміння, терплячості, турботи, уваги, тобто всіх сил. Але це не так страшно, ви ж свідомо йшли на те, щоб народжувати дітей, ніхто ж вас не заставляв і не примушував — це ваш вибір. А тому засукуйте рукави і працюйте день і ніч над своїми синами і дочками, щоб вони виросли хорошими людьми, достойними поваги. Як говорить народна мудрість: «Виховувати дитину починай, поки вона поперек лавки лежить». І в цьому вся правда. Адже все починається в житті з малого. І поки дитина ще маленька її потрібно привчати до порядку, до дисципліни, до роботи, до мудрості, до поваги, чемності, розуміння свого місця у цьому складному світі. Бо, як кажуть люди: «Поганому виду нема стиду» чи «Голосок дзвенячий, а совість свиняча». А тому народна мудрість твердить: «Якщо твої плани на рік, то сій жито, якщо на десятиліття — сади дерева, а якщо на вік, то виховуй дітей». Саме так! Не просто народжуй, а виховуй дітей, бо що посієш, те й пожнеш! Бо добрі діти — потіха, а злі — гризота. То чому ж діти виростають злими і недобрими? Чому вони грублять своїм батькам, говорять погані слова, б’ються, не слухають слова, а роблять що хочуть? Усе йде від сім’ї, від батька і неньки. Яка родина, така й дитина. «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина». Ота вседозволеність, розбещеність ні до чого доброго ще нікого не привела. Тому треба дитину з самого малку привчати і не паском, а теплим словом, терпінням, поясненням, добротою, гарним власним прикладом. З дітьми треба про все на світі говорити, ставити перед ними завдання, цілі, вимоги, але без крику і лайки, а терпляче і з добротою в серці. Як її навчити вітатися з людьми? Та дуже просто! Ще коли дитя сидить на руках у мами, треба вчити вітатися з людьми і пояснювати, що як мама вітається, то й ти мусиш привітатися так, як мама. Як тато вітається з людьми, так і дитина повинна привітатися, бо вона ж татова дитина! А коли підросте і буде сама ходити між людьми, то весь час про це треба нагадувати, що вітатися треба з усіма знайомими людьми і тоді, як заходиш у приміщення, в магазин… Щоб не забувалося. В усьому треба система і нагадування. Пам’ятаю такий веселий випадок з життя мого сина. Коли йому було близько трьох років і я все нагадувала, що треба бути чемним, говорити чарівні слова, вітатися з усіма… От одного ранку, коли вела його в садочок, він вийшов першим на східці будинку і дивлюсь, а він вклоняється на всі боки і проказує: «Добрий день, добрий день!». А я питаю: « А з ким ти вітаєшся? Навколо ж нема нікого». А він повертається і каже: «Ти ж сама мені казала з усіма вітатися. От я вийшов, а всі пташки мені добриденькають, добриденькають і так гарно, от я й вітаюся з ними!» На що я усміхнулася, поцілувала дитину і сказала, що він все правильно робить, що він справжній молодець… І сама привіталася, кажучи: «Добрий день білий світе, сонечко, дерева, квіти, небо і пташечки!» І він тут же все відразу і повторив дослівно… Діти все сприймають буквально, вони дивляться на своїх батьків і копіюють їхню поведінку, їхню манеру розмовляти, жестикулювати, вітатися, ходити… Тому завжди треба слідкувати за собою, бо все що ви робите, неодмінно повторить ваша дитина.

Привчати дитину треба до всього: і до мудрого та доброго слова і до гарної розмови. Тому в першу чергу в сім’ї має бути ця гарна розмова, культура поведінки, подяка за все, захоплення одне одним, доброта, терпимість, бо найбільший клад, коли в сім’ї лад. Там щасливі і хороші діти, бо їм є у кого вчитися толерантності і доброті, мудрості і культурі. А коли в сім’ї звучать несловникові слова, постійний мат, сварка, то дитина це сприймає, як належне і успішно переносить на дитячий майданчик у двір, в садочок і в школу. Чому сьогодні цей негатив так поширився серед дітей? А тому, що у багатьох сім’ях саме така розмова, лайка, нецензурні вигуки, матюки постійно. А діти, як лакмусовий папірець, всотують все це в себе і виносять з хати. Бо якщо в сім’ї цього нема, а дитина принесла негативні слова в хату, то мудрі батьки розтлумачать дитині, як себе поводити, чому їх не можна вживати в мові, тому, що вони руйнують ауру, негативно впливають на здоров’я дитини, на її інтелект. І дитина зрозуміє, що цього робити не можна і буде слідкувати за своєю мовою, бо удома ж ніхто так не розмовляє, та й соромно такі слова вимовляти… А от деяким батькам і мамам не соромно і вони матюкаються при дітях, кричать ці слова де попало, а в сім’ї — це вже завжди. То як дитина ваша буде розмовляти з іншими? Так як і ви. От і говорять діти всюди гидкі слова, які руйнують їхню особистість і душу. І скільки б потім хто не переучував ваших дітей говорити красиво, вони будуть пам’ятати, як говорили їхні батьки і будуть повторювати їх. Тому вчіться самі слідкувати за мовою, за своїми словами, бо слово не горобець — вилетить — не спіймаєш… А ви дорослі люди, ви можете над собою попрацювати і розумієте, що виховання дітей залежить від вас самих. Недарма ж кажуть, що дитятко, як тісто, як замісив, так і виросло… І це правда. Що вклав у дитину, те й матимеш. Бо людина без виховання, що тіло без душі. Тому дуже важливо піклуватися про дитячу душу, щоб вона була чистою і світлою, як сонечко.

Народне мудрість каже: «До чого дитину привчиш, те від неї й отримаєш». Привчиш до праці — виросте працьовитою, привчиш до ліні, то воно й для себе лінуватиметься щось зробити. І це — свята правда. Наведу прикрий випадок з життя. Росла в сім’ї гарнесенька дівчинка. Мама, тато і а ще рідна тітонька душі не чули в тій дитині. Все робили для неї з ранку до ночі. Ні до чого не привчали. Самі прали, самі мили-підмітали, варили їсти, порались в городі мили посуд, плели, шили, а їхня ляля лише ходила в музичну школу — вона грала на піаніно, тому іншої роботи вона не знала, щоб були гарні рученята. І так вона виросла та вивчилась, пішла працювати, та ні до чого іншого не була привчена. Але раптом батьки повмирали одне за одним в один рік, тітонька трималась ще років два, та й сама пішла за ними. І лишилася ляля з гарними ручками одна-однісінька. З заміжжям у неї не склалося, бо ж нічого не вміла і не хотіла — вона ж піаністка, то кому така жінка треба! Лишилася сама, як перст. Так і живе сама у напіврозваленій хаті, без ремонту і прибирання, навколо хати бур’ян в людський зріст і дерева, що самі насіялися. В хаті нема опалення і світла (обрізали за несплату). До хати вона ніколи нікого не тільки не запрошує, а й не впускає, але одного разу хтось її шукав і забрів у цей барліг… У ведмедя барліг затишніший… От так людина й живе, поки що здорова, ходить іноді в магазин і на прогулянку.... Як кажуть люди: «Водили за ручку і виростили білоручку». І це життя? А все тому, що батьки не привчили до порядку, до чистоти, до роботи… Вони думали, що вони вічні, чи хтось мав би опікуватись їхньою дитиною до смерті? Але таких не знайшлося, а сама ляля ні на що не здатна… А таких випадків є багатенько. То ж варто зробити висновки і своїх дітей своєчасно привчати до дисципліни, порядку, чистоти — це дуже важливо! А це робиться дуже просто, варто почати з самого ранку — застелити за собою постіль, помитися, почистити зубки і слідкувати за чистотою одягу і взуття, щодня прати шкарпетки і трусики, шнурувати черевички, помити за собою посуд, почистити і попрасувати шкільний одяг та повісити його на своє місце, скласти книжки і зошити, слідкувати за робочим місцем, прибрати в кімнаті, повитирати порох на меблях, підлити кімнатні рослини, піти в магазин за продуктами, приготувати вечерю для всіх… Хтось скаже, що дитина пручається і не хоче нічого робити, бо ще маленька… От поки маленька, то й учіть, бо потім буде пізно. Є тисячі способів поговорити з дитиною і заохотити її зробити все це з цікавістю. Тут важливо діяти не кулаком, а умом, бо хто не візьме ласкою, той не візьме і сваркою. Тут вірна указка — не кулак, а ласка! Та батькам треба вміти й наполягати на своєму, дитина повинна мати свої обов’язки в сім’ї і знати дисципліну, бо як кажуть: «Без строгості і цуценя не виростиш», а тут дитина! От тому треба ростити дитину так, щоб вона знала дисципліну, а не робила все, що й коли захоче. Важливо, що вона вміла потерпіти, знала порядок, мала силу волі вислухати людину і довести почату справу до кінця. От уявіть. В класі 30 дітей, всі слухають пояснення вчителя, а одній дівчинці стало скучно, їй захотілось полежати — і пішла лягла; іншому враз захотілося яблучко скуштувати, він виймає його і хрумкає; комусь захотілося пострибати, бо він гіперактивний — стрибає; комусь захотілось постріляти чи погратися — він стріляє і так далі! А коли ж виробляти у дітей силу волі, порядок і розуміння того, що на все є свій час, що потрібно виконувати розпорядження вчителя, бо ти в школі, ти — учень і повинен підкорятися дисципліні, правилам, які заведені у школі… Без порядку і дисципліни не може бути продуктивного навчання. Щоб вчитися, розвиватися, здобувати знання, потрібна неабияка сила волі і дисципліна, то ж її треба виховувати. До дисципліни і порядку дітей треба привчати з самого маленького віку, бо вседозволеність приносить жахливі результати в першу чергу для самих дітей. Без дисципліни не може вирости нормальна людина. Кожна дитина повинна знати і розуміти, що коли розпочато роботу, то її треба обов’язково закінчити і виконати своєчасно і гарно, щоб мати хороший результат. От, наприклад, дитина починає виконувати домашні завдання… Треба привчити її до того, що все це треба зробити за певний час і правильно, для цього треба зосередитись, щоб увагу звернути на завдання, всю волю зібрати, щоб вкластися в певний час і виконати гарно і правильно. Батьки повинні просто забезпечити тишу в кімнаті, забрати телефони, ігри, які можуть відволікати увагу. Треба дати дитині зрозуміти, що вона працює на себе, що це її результат, її потенціал, показник, бо як постелиш, так і виспишся. Як виконаєш своє завдання, такий матимеш результат. А щоб результат був хорошим, треба прикласти певні зусилля. Бо це твій результат, твоя праця і твоя заслуга. І не треба сидіти біля дитини над домашніми завданнями, хай вона привчається робити все самостійно, хай вчиться бути відповідальною за свою роботу. В разі потреби, можна підказати, до якого джерела звернутися, щоб розширити і поглибити свої знання, адже тепер є широкий інформаційний простір, завдяки електронним носіям інформації. Дитина повинна вчитися вірити в себе, в свої сили, в свою перемогу і нести відповідальність за власний розвиток, бо це її життя. То ж завдання батьків — підвести дитину до цього розуміння і намагатися привчити її до дисципліни і порядку.

Щоб дитина росла самостійною і відповідальною, дисциплінованою і наполегливою, її до цього треба привчати щодня, щогодини і не йти на повідку у дитини, не догоджати її забаганкам, а тлумачити, розказувати, пояснювати про всі труднощі і негаразди, про всі біди і нещастя до яких може привести її непослух, її негативна поведінка. Дитина — це не іграшка, а людина, яку треба поставити на ноги і відправити у самостійне життя і тому батькам треба дуже багато сил, енергії, доброти і любові, щоб направити своє дитя на правильний шлях і щоб з нього виросла мудра, розумна, хороша, працьовита і сильна людина.

То ж в добру путь! Ростіть своє дитя,
Виховуйте, щоб виросла Людина.
І правильно ведіть у майбуття,
Та щоб пишалась дітьми Україна.

Подякувати

Картка Приватбанку

5168 7422 2562 7797

Відгуки
Коментарі Cackle